НДР

УДК 517.929:004.02

№ держреєстрації

Інв. №

 

Міністерство освіти і науки України

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

 

 

ЗВІТ

ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ

ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ БАКАЛАВРА ІНЖЕНЕРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ,

що виконуються на кафедрі теорії, історії держави та права у межах робочого часу викладача 

 

Кременчук 2019

УДК 517.929:004.02

№ держреєстрації

Інв. №

Міністерство освіти і науки України

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

Перший проректор

д-р біол. наук, проф.

____________  В. В. Никифоров

 

 

ЗВІТ

ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ

ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ БАКАЛАВРА ІНЖЕНЕРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ,

що виконуються на кафедрі теорії, історії держави та права у межах робочого часу викладача

 

Керівник НДР

к.ю.н., доц.В. Д. Шаповал

 

Рукопис завершено 20.06. 2019 року

Результати цієї роботи розглянуть науково-технічною радою КрНУ

Протокол № 6 від 21.06. 2019 року

СПИСОК АВТОРІВ

         

          Керівник НДР

          кандидат юридичних наук, доцент                                          В. Д. Шаповал

         

          Доктор історичних наук, професор

          кафедри теорії, історії держави та права                                 Г.Т. Капустян

          Доцент кафедри теорії, історії держави і права                      О. В. Урін

          Викладач кафедри теорії, історії держави і права                  В. М. Прилипко

          Викладач кафедри теорії, історії держави і права                  Н. В. Шаповал

          Фахівець 1 категорії КрНУ, нормоконтролер                        О. О. Булай

 

 

РЕФЕРАТ

          Звіт про НДР: 21 с., 14 джерел

 

ПРАВОВА КУЛЬТУРА, ПРОФЕСІЙНА ПРАВОВА КУЛЬТУРА ФАХІВЦІВ, ПРАВОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ, ПРАВОВА ОСВІТА, ПРАВОВА ПЕДАГОГІКА.

Об’єктом дослідженняє навчально-пізнавальна діяльність студентів інженерних спеціальностей ВНЗ.

Предметом дослідженняє визначення моделі педагогічних умов формування  правової компетентності студентської молоді в Україні.

Методи дослідження – методи узагальнення науково-теоретичних і практичних даних для виявлення та теоретичного обґрунтування організаційно-педагогічних умов формування базових компетентностей майбутніх бакалаврів інженерних спеціальностей; емпіричні – діагностичні (бесіди, опитування, анкетування, тестування) на пошуковому та діагностичному етапах для вивчення стану розвитку базових компетентностей майбутніх фахівців; обсерваційні – спостереження за навчальним процесом; праксиметричні: вивчення навчальної документації, навчальних планів, програм і результатів діяльності студентів; експериментальні методи – педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний і контрольний етапи) з метою формування базових компетентностей майбутніх фахівців; методи математичної статистики з метою обробки результатів роботи для кількісного та якісного аналізу ефективності розробленої методики.

Мета НДР - науково обґрунтувати та експериментально перевірити організаційно-педагогічні умови ефективності формування базових компетентностей майбутніх бакалаврів інженерних спеціальностей.

 

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………………6

Загальна частина

1 Формування правової компетентності бакалаврів інженерних спеціальностей

    у процесі фахової підготовки ………………………………………………………8

1.1 Правова компетентність у структурі професійної правової культури

 фахівців……………………………………………………………………………...8

1.2 Проблеми правової компетентності майбутніх фахівців інженерних     спеціальностей……………………………………………………………………. 12

1.3 Правова компетентність майбутніх інженерів у контексті завдань

 гуманітарно-світоглядного виховання фахівців………………………………...14

Висновки……………………………………………………………………………….18

Перелік джерел посилання ………………………………………………………..…20

 

 

 

ВСТУП

 

Реалії сучасної вищої освіти, потреби вищої технічної освіти вимагають підготовки майбутніх бакалаврів інженерних спеціальностей  на міжнародному освітньому рівні, спираючись на законодавчу і нормативну базу: Національну доктрину розвитку освіти України у ХХІ столітті, Закон України «Про освіту», Закон України «Про вищу освіту», документи ООН, Ради Європи, Міжнародної асоціації юристів, українські деонтологічні кодекси, нормативні акти, що регламентують діяльність правників. 

Наші дослідження з проблеми формування правової компетентності майбутніх інженерів,  а також аналіз філософської, деонтологічної, психолого-педагогічної літератури з проблем професійної підготовки майбутнього інженера , професійного становлення особистості, формування компетентностей свідчить, що різні аспекти задекларованої проблеми знайшли своє відображення в таких наукових розвідках:

 – основи компетентнісної освіти і становлення особистості в умовах професійної діяльності (Н. Бібік, П. Біленчук, Н. Волкова, Н. Євдокимова, І. Єрмаков, І. Зимня, В. Калінін, Н. Кічук, С. Клепко, О. Овчарук, Л. Петровська,    Дж. Равен, В. Стрельніков, А. Хуторський та ін.);

– деонтологічні, культурологічні, морально-етичні, психологічні, порівняльно-правові, історичні аспекти юридичної діяльності (С. Алексєєв, І. Бенедик, П. Біленчук, В. Горшенєв, С. Гусарев, А. Жалінський, А. Пиголкіна, О. Скакун, С. Сливка та ін.);

– структура і сутність поняття «компетентність» у галузі освіти                  (Н. Бібік, П. Борисов, В. Краєвський, Н. Кузьміна, Дж. Равен, А. Хуторський, С. Шишов, та ін.); – компетентності юриста (А. Білоножко, Г. Бояринцева, Н. Івакіна, М. Ковальов, Н. Кожем’яко, М. Криськів, Е. Куцова, В. Рижиков, В. Савіщенко, В. Ситянін, А. Солодухіна, Й. Солодуха, О. Уваркіна та ін.);

 –  педагогічні, організаційні та дидактичні умови навчально-виховного процесу юридичного вищого навчального закладу (О. Василенко, М. Городиський, В. Рижиков, В. Тюріна, О. Тюрін та ін.).

Визначаючи актуальність виокремлених вище досліджень, необхідно відзначити недостатню розробленість теоретичних і методичних основ формування правових компетентностей майбутніх інженерів у процесі фахової підготовки.

Проблему формування правової компетентності майбутніх бакалаврів інженерних спеціальностей  у процесі фахової підготовки у вищих навчальних закладах (ВНЗ) як самостійну в педагогічній науці не розглядали. У той же час, аналіз стану підготовки таких фахівців у ВНЗ дозволяє стверджувати, що питанням формування правової  компетентності  майбутніх інженерів належної уваги не приділено.

 Відсутність системних наукових досліджень, з одного боку, та стан реальної освітньої діяльності ВНЗ із іншого боку, загострюють суперечності між:

– потребою суспільства у фахівцях зі сформованими правовими компетентностями, здатних до сприйняття, підтримки і реалізації нововведень у професійній діяльності;

 – стрімким ростом ролі інноваційних процесів у суспільстві та повільною реакцією професійної школи на необхідність підготовки фахівців із високим рівнем правових  компетентностей;

 – зростанням обсягу складності і креативності історико-правових знань і недостатньою розробленістю методів і засобів, які ефективно сприяли б засвоєнню цих знань і формуванню правових компетентностей у вищому навчальному закладі.

Актуальність проблеми, недостатній рівень її наукової розробленості та невизначеність шляхів подолання виявлених суперечностей зумовили вибір теми наукового дослідження «Формування правової компетентності бакалаврів інженерних спеціальностей у процесі фахової підготовки».

 

 

1 ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ БАКАЛАВРІВ ІНЖЕНЕРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ

 

1.1 Правова компетентність у структурі професійної правової культури фахівців

 

Правова культура функціонує як єдність чуттєвого і раціонального у професійній діяльності, що й зумовлює зміст і необхідний рівень правової компетентності фахівця, при цьому правове почуття є результатом правової свідомості або її дією, зовнішнім проявом. Взаємозумовленість чуттєвого та раціонального у діяльності фахівців кожної спеціальності є тим критерієм, який дозволяє сформувати самодостатні системи права, що забезпечують функціонування обраної професійної сфери на засадах правового почуття та правопорядку, поваги до права, духовності й моральної відповідальності за власне життя і результати професійної праці.

У контексті зазначених вище компетентнісних складників правової культури фахівців (знань, умінь, почуттів, цінностей) першочерговим вважаємо уточнення в межах нашого дослідження поняття «правова освіта». Зазвичай вітчизняні науковці розглядають і розуміють правову освіту з позицій Національної програми правової освіти населення (2001 р.) та засновують на цьому документі відповідний категорійно-поняттєвий апарат [9]. Це дає змогу з’ясувати значення поняття в педагогічному сенсі, проте досліджувані явища освітньої системи, трансформація правової реальності в умовах сьогодення (процеси глобалізації, європеїзації, інтеграції, стандартизації освіти), що призводять до постійного оновлення змісту, форм, методів і засобів професійної освіти, уможливлюють необхідність конкретизації низки визначень.

Аналіз науково-педагогічних та довідкових джерел дозволив усвідомити, що в правову освітутлумачать:

1) як цілеспрямовану систематичну діяльність із формування й підвищення правосвідомості та правової культури молоді [1, с. 19];

2) як головний елемент формування правової культури і правової свідомості суспільства загалом [14];

3) як компонент загальної і професійної освіти в Україні, процес набуття правових знань, навичок та вмінь, формування поваги до права, закону, прав та свобод людини, відповідних правових орієнтацій та оцінок, правових поведінкових установок і мотивів правомірної поведінки [14].

Специфіка аналізованого поняття, його дотичність до системи правничих наук є причиною звернення до правових актів, що унормовують категорійно-поняттєвий апарат. Відповідно до зазначеної вище Національної програми правової освіти населення (2001 р.), правова освіта трактується як комплекс заходів виховного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на створення сприятливих умов для мотивування громадян до набуття правових знань, умінь та навичок у їх застосуванні, необхідних для реалізації своїх прав і свобод, а також виконання покладених на них обов’язків [9]. Тобто, йдеться про систему заходів, спрямованих на все населення України, та систему знань-умінь-навичок, які є основою ключових і професійних компетентностей, тому правову освіту розглядають як багаторівневу систему у межах державної системи освіти (як пропонує О. Чудінов) [13]. За таких умов можливе тлумачення правової освіти як системи, що містить підсистеми: загальноправову (перша підсистема), юридичну спеціально-правову (друга підсистема), фахову правову (третя підсистема).

Перша і третя підсистеми містять: допрофесійну загальноправову освіту в межах вивчення навчальних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах; середню професійну загальноправову освіту для вивчення навчальних дисциплін у професійних навчальних закладах (ліцеї, гімназії, технікуми тощо); вищу професійну загальноправову освіту у юридичних ВНЗ; післядипломну освіту в межах підвищення кваліфікації [13, с. 107]. Відповідно до чинного законодавства, вітчизняна система правової освітиє сукупністю навчальних і навчально-виховних закладів, які, згідно закону, здійснюють непрофесійну правову (здійснюється в загальноосвітніх і вищих неюридичних навчальних закладах) та професійну юридичну освіту (здійснюється в профільних навчальних установах) [9].

Непрофесійна (загальноправова) правова освіта відповідно до структури освіти України може бути представленою так: дошкільна загальноправова освіта; загальноосвітня шкільна загальноправова освіта; позашкільна загальноправова освіта; загальноправова освіта в професійно-технічних навчальних закладах; загальноправова освіта у вищих навчальних закладах; загальноправова освіта в закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів (післядипломна освіта); загальноправова самоосвіта громадян. У рамках саме цієї підсистеми правової освіти відбувається формування правової культури і відповідної компетентності фахівців неюридичних спеціальностей.

Отже, звернення до державної законодавчої бази, освітніх документів та публікацій вітчизняних науковців дозволило сформулювати універсальне визначення поняття: правова освіта – це складний педагогічний феномен, який може бути потрактований як діяльність органів влади, юстиції та освіти, спрямована на розробку й запровадження напрямів, програм, рекомендацій, механізмів інформаційного та методологічного характеру з приводу забезпечення правової освіченості населення; як комплекс заходів виховного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на створення належних умов для набуття населенням правових знань та навичок; як процес засвоєння правових знань, умінь та навичок із метою формування правової культури і компетентності особистості для реалізації правових поведінкових установок суспільства і завдань конкретної професійної сфери застосування права.

Останнє визначення є значущим для нашого дослідження. Стосовно цього підтримуємо наукову позицію О. Пєвцової, яка стверджує, що правове навчання – це процес «цілеспрямованого передання знань, умінь та формування стійких навичок у галузі правової діяльності, які дозволяють мати не лише теоретичні уявлення про певні юридичні норми, закони країни, але й використовувати ці знання у практичній діяльності» [6, с. 193]. Доповнювальним категорійно-поняттєвим інструментарієм правової культури вчені визначають поняття: правова освіта (зміст правової освіти), правове навчання, правове виховання, правова педагогіка, правова компетенція/компетентність, правосвідомість, праворозуміння, які утворюють ієрархічну систему [1; 7; 8]. Зазначаючи, що правове виховання є чинником правової культури, С. Соколова надає своє визначення аналізованого поняття: «Правова культура майбутнього інженера-педагога є динамічним особистісним утворенням, що інтегрується до змісту загальної, соціальної, професійної культури особистості, однак має особливу сутність щодо функцій професійної інженерно-педагогічної діяльності та структуру, яка поєднує інформаційно-ерудиційний, аксіологічний, регулятивно-поведінковий і особистісний компоненти» [10, с. 3]. Такий підхід вважаємо важливим стосовно компетентнісного розуміння процесу формування правової компетентності фахівців неюридичних спеціальностей, адже він містить суттєві ознаки, що дають можливості врахування не лише правових знань у реалізації професійних функцій, а й системи загальнолюдських (соціально відповідних) і спеціальних (професійно необхідних) якостей, цінностей, мотивів.

Отже, формування компетентнісних ознак правової культури фахівців є актуальним для сучасного українського суспільства [7]. Цей процес, як вважають дослідники, може відбуватися як на макрорівні, так і на мікрорівні. На макрорівні (рівень держави) – це вплив на особистість фахівця всіх умов соціального середовища, які можуть включати як позитивні, так і негативні чинники, походження яких пов’язане насамперед із правовою та політичною системами. На макрорівні (рівень системи професійної освіти) – це процес цілеспрямованої й організованої фахової підготовки, метою якої є формування фахівців високої професійної якості, невід’ємним компонентом якої є правова компетентність у обраній галузі діяльності. 

 

1.2.        Проблеми правової компетентності майбутніх фахівців інженерних спеціальностей.

 

Необхідність правової культури громадян країни та правової компетентності фахівців зумовлене перехідним періодом до демократичного суспільства, до правової держави, становленням ринкової економіки. Нові соціально-економічні умови суттєво загострюють традиційну проблему освіти – пошук ідеалів, які могли б бути покладені в основу найважливішого цільового компонента будь-якої освітньо-виховної системи. Цей компонент визначає конкретику засобів досягнення завдань освітньої системи, критерій оцінки отриманих результатів, можливі корекції самого навчально-виховного процесу. В умовах модернізації права і правової освіти питання про формування правової культури майбутніх фахівців у будь-якій сфері професійної діяльності, їхньої правосвідомості, ціннісних орієнтацій набуває особливого значення.

Формування правової культури фахівця у процесі правового виховання особистості вчені вважають двостороннім процесом: накопичення правових знань; перетворення накопиченої інформації в особисті переконання. Ефективність освоєння правових знань залежить від наявності розвинутого мислення у студентів, що забезпечується шляхом формування поняттєвого апарату через вивчення теоретико-методологічних аспектів юридичних дисциплін. У процесі набуття правових знань формується образ поняттєвого правового мислення, його стиль і деонтологічні установки, інтуїція справедливості й законності рішень, які прийматиме фахівець у ході своєї професійної діяльності.

Процес правового виховання має передусім забезпечити перехід правових знань у правові переконання майбутніх фахівців інженерних спеціальностей, що досягається шляхом пізнання місця і ролі права у розвитку цивілізації, його значення для мінімізації соціальних конфліктів, забезпечення свободи особистості, оскільки в основі правової культури лежить глибоке знання принципів і норм права, визнання його соціальної цінності. Структура виробленого таким чином правового переконання включає в себе не тільки знання правових норм і не тільки впевненість в істинності цих знань, але й постійну готовність діяти, керуючись ними.

У педагогічній науці під правовою компетентністю розуміють здатність людини ефективно вирішувати проблеми правовими засобами, які виникають у житті [2, с. 51]. Звідси випливає, що правова компетентність будь-якого фахівця, як і кожного громадянина, передбачає знання ним соціальних норм і правил поведінки людей, що встановлюються і санкціонуються державою.

Cкладники загальної правової компетентності виокремлює Д. Клочкова: ціннісно-орієнтаційна компетентність, яка складається з усвідомленні й прийняття основних правових принципів, що діють у демократичному суспільстві, усвідомлення цінності права як способу узгодження інтересів людей і підтримки стабільності суспільства, правопорядку й законності; усвідомлення необхідності правомірної поведінки, неприйняття асоціальної поведінки як фактора руйнування суспільства; формування власних настанов і ціннісних орієнтацій; регулятивно-поведінкова компетентність: наявність позитивних правових настанов, уміння приймати самостійні рішення, прогнозувати їхні наслідки, нести відповідальність за свої дії, наявність навичок вирішення конфліктів правовими засобами, звертання за кваліфікованою юридичною допомогою; комунікативна компетентність, яка включає готовність до конструктивної правової взаємодії, ведення переговорного діалогу, аргументацію й презентацію власного погляду, досягнення домовленостей [1].

Специфіка будь-якої професійної діяльності призводить до вироблення її регулювальних правових норм. Вони стосуються й протікання виробничого, технологічного процесу та його кінцевого результату, і взаємовідносин його учасників між собою, а також із державою, співвідношення з іншими сферами виробництва, життєдіяльності суспільства. Відтак, для виконання виробничих функцій субʼєктам необхідний відповідний рівень знань і навичок правового регулювання, тобто входження у зовсім іншу галузь. До правової компетентності майбутнього інженера входить, у першу чергу, відображення правових аспектів професії, роду діяльності, конкретної організації виробництва; знання правових норм і законів, у межах яких протікає їхня безпосередня діяльність, настанова на правомірність дій і поведінки, навичок та досвіду вирішувати правові задачі зі своєї спеціальності. Це підтверджує припущення про те, що досліджувати правову компетентність є сенс на стику різних видів діяльності, і вона за своєю суттю є діяльнісною якістю особистості.

 

1.3.        Правова компетентність майбутніх інженерів у контексті завдань гуманітарно-світоглядного виховання фахівців

 

Істотне прискорення темпів науково-технічного прогресу вимагає не тільки регулярного перегляду змісту професійної підготовки, а й підвищення ролі фундаментальної освіти фахівців,  до якої відносимо зміст галузевих правових знань. Відновлення єдності світоглядної, спеціальної і соціально-гуманітарної підготовки забезпечить реальне оволодіння студентами правовою компетентністю з фаху, причому особливого значення сьогодні набуває також активне впровадження управлінської підготовки фахівців, розвиток їхньої загальної та професійної культури, розробка і реалізація дієвої системи правовиховної роботи.

Відповідно до вимог ефективності сучасної освіти одержання високого рівня правової компетентності не виключає, а, навпаки, сприяє розвиткові особистісних якостей бакалаврів інженерних спеціальностей. Ефективність навчання значною мірою залежить від того, наскільки мотиваційна сфера студентів підкріплює сам освітній процес, адже професійний успіх вимірюється не лише високим рівнем прибутків, але й визнанням, повагою з боку оточуючих, високим статусом у суспільстві, внутрішньою переконаністю в реалізації свого власного творчого потенціалу.

Водночас аналіз фахового складника професійної підготовки майбутніх інженерів вказує на наявність низки проблем:

– розбіжністю між обсягом необхідної інформації та часом, відведеним на її засвоєння, що пов’язане із застосуванням нових інформаційних технологій, прискореним упровадженням досягнень науки у виробництво, появою зарубіжної техніки на українському ринку й ін.;

– появою нового устаткування та сучасних технологій, що не дає змоги вилучити з навчальних курсів інформацію про вітчизняне обладнання, оскільки воно продовжує використовуватися в сучасному виробництві, внаслідок чого відбувається постійне збільшення обсягів навчального матеріалу, а час на його вивчення – зменшується;

– суперечністю між низьким рівнем загальноосвітньої підготовки абітурієнтів і вимогами до фахівця на сучасному ринку праці, зумовленою тим, що в середній школі досі переважають репродуктивні методи навчання, які не розвивають творчий потенціал майбутніх студентів [2, с. 133].

До загальних чинників, які негативно впливають на ефективність системи підготовки інженерних кадрів учені відносять: недостатній рівень підготовки в загальноосвітніх школах, вищих професійних училищах, коледжах, ліцеях, що не дозволяє відбирати найбільш здібних учнів для подальшого навчання у ЗВО;  недостатню допомогу й участь галузевих інститутів, відомств, підприємств, конструкторських бюро в підготовці спеціалістів; незадовільне володіння майбутніми фахівцями комп’ютерною технікою, іноземними мовами, навичками управління виробництвом у сучасних умовах; відсутність у молодих спеціалістів глибоких системних і якісних знань; низька матеріальна зацікавленість науково-педагогічних працівників, що не сприяє творчому підходу, самореалізації та відповідальному становленню до в навчального процесу; нестача сучасної правознавчої літератури та підручників тощо [3, с. 299].

Тому існує необхідність створення гнучких систем навчанні і виховання, що активно реагують на зміни у виробничій, науковій і соціальній сферах [4, с. 11] і саме тому провідний аспект гуманітарно-світоглядного виховання майбутніх інженерівформування їхньої правової компетентності –сьогодні має розглядатися як головний, визначальний. Оскільки сучасна інженерна діяльність характеризується не стільки ускладненням інженерних об’єктів, скільки змінами в її структурі та в завданнях, які вирішуються, то інженери беруть участь у створенні не лише технічних, але й організаційних, економічних, екологічних і навіть соціальних систем, що вимагає звернення до цілого комплексу соціальних, гуманітарних, правових і технічних дисциплін. Соціально-технологічна революція, яка акцентує увагу на людській діяльності, її соціальних і психологічних аспектах, диктує розширення меж культурного розвитку інженера, потребу подолання вузької спеціалізації інженерної освіти і технократичних настанов [1, с. 45]. Автори досліджень із питань професійної підготовки майбутніх інженерів наголошують на необхідності істотного перегляду методів і засобів засвоєння правових знань у ЗВО, побудови єдиного, логічно послідовного плану підготовки на засадах гуманітарної парадигми освіти [5].

Сенс гуманітарної парадигми освіти – в органічному поєднанні професійного навчання та виховання, адже освіта своєю метою має розвиток особистості, а навчання – провідний засіб досягнення цієї мети. Якщо ж професійне навчання перетворюється на самоціль, то отримують підміну мети засобом, що й втілюється в технократичній і командно-адміністративній системах. Неузгодженість мети і засобів призводить до того, що у вищій технічній школі спеціальні, технічні дисципліни всупереч нормативних вимог перетворюються на провідні з наданням їм режиму найбільшого сприяння, а стосовно соціально-гуманітарних і правових проводиться своєрідна дискримінація, що деформує діалектичну цілісність професійного та загальнокультурного начал, адже розвиток особистості як стратегічну мету освіти підміняють навчанням професії. Водночас, як зазначає Н. Ничкало, в сучасних умовах «необхідно розробляти життєво перспективні моделі з урахуванням того, що система технічної і професійної освіти та підготовки має не тільки готувати людей до трудової діяльності в інформаційному суспільстві, а й виховувати відповідальних громадян, які свідомо ставляться до проблеми цілісності навколишнього середовища та піднесення добробуту своїх співвітчизників» [6, с. 36].

З урахуванням зазначеного, професійно-гуманітарна підготовка майбутніх бакалаврів інженерних спеціальностей у технічному університеті має бути спрямованою на розвиток у студентів правової компетентності, базуючись на: а) оновленні змісту соціально-гуманітарних і правознавчих дисциплін з урахуванням сучасних вимог до майбутньої професійної діяльності і структури такої компетентності; б) діяльнісному освоєнні студентами змісту правової освіти через активні форми й методи навчання, проблемні, проектно-дослідницькі методики, блочно-модульну систему навчання на основі комплексного навчально-методичного й інформаційного забезпечення навчального процесу; в) розширенні обсягу керованої самостійної роботи студентів, що забезпечена відповідним методичним та інформаційним супроводом [8, с. 118].

  

ВИСНОВКИ

Формування компетентнісних ознак правової культури фахівців є актуальним для сучасного українського суспільства. Цей процес, як вважають дослідники, може відбуватися як на макрорівні, так і на мікрорівні. На макрорівні (рівень держави) – це вплив на особистість фахівця всіх умов соціального середовища, які можуть включати як позитивні, так і негативні чинники, походження яких пов’язане насамперед із правовою та політичною системами. На макрорівні (рівень системи професійної освіти) – це процес цілеспрямованої й організованої фахової підготовки, метою якої є формування фахівців високої професійної якості, невід’ємним компонентом якої є правова компетентність у обраній галузі діяльності.

У правовій компетентності майбутніх інженерів можна виокремити  такі ключові компетенції:

– ціннісна (ставлення до права і закону як до цінності, досягнення світової цивілізації, феномена культури, розуміння сутності права і моралі, здібність до їх розмежування, пріоритету права над мораллю, права над політикою);

– інформаційно-пізнавальна (здібність знаходити, сприймати, аналізувати інформацію, що відноситься до юридично-законодавчої, правової галузі, орієнтуватися в такій інформації, здібність до пошуку правдивої, цінної, суттєвої інформації, юридичні факти);

– мисленнєво-мовленнєва (розуміння сенсу, практичне застосування юридично-правової термінології, категоріального апарату, здібність вираження проблеми мовою права, пояснення правового сенсу явищ, процесів, подій);

– навчально-пізнавальна (уміння працювати з юридичними джерелами та літературою, законодавчими актами, спостерігати за діяльністю інститутів права, осмислювати досвід вітчизняної та зарубіжної практики);

– юридично-законодавча (знання джерел права, системи законів, інститутів права, своїх прав, свобод, обовʼязків – громадянських, як представників певної соціально-психологічної і вікової групи, професійно-трудового колективу, механізму звернення до закону);

– компенсаторно-консультативна (здібність компенсувати відсутність юридичних знань, умінь, якими володіє професійний юрист, правознавець за рахунок здібності знаходити потрібне джерело консультативної юридичної допомоги, розʼяснення);

– технологічно-регулятивна (знання правового аспекту професійних проблем і задач, уміння

вирішувати виробничі проблеми у правовому руслі; застосовувати чинні правові норми, закони до конкретної практики, знання механізму впливу на інститути права, юридичні і фізичні особи);

– творчо-прогностична (здібність прогнозувати перспективи правових рішень, що приймаються, передбачати виникнення правових проблем, здібність протистояти беззаконню, удосконалювати законодавство, систему права, юридичні норми, застосовувати юридичні знання, закони у складній, неординарній ситуації, вибирати юридичні рішення, спрямовані на досягнення найбільшої ефективності дій).

Проведений аналіз стану соціально-гуманітарного виховання студентів інженерних спеціальностей дає підстави вважати, що нині назріла необхідність уведення до програм гуманітарної освіти технічних ЗВО компонентів і конкретних шляхів та засобів формування розуміння ролі правових знань для майбутньої професійної діяльності, навичок практичного їх застосування в певних професійних і життєвих ситуаціях, що сприятиме посиленню мотиваційного фактору професійної підготовки. Стає очевидним, що структура інформаційно-насиченого аспекту забезпечення студентів правовими знаннями в професії і навичками більш ефективного його розуміння має передбачати адаптацію робочих програм, орієнтуючись на специфіку тієї чи іншої інженерної спеціальності; стимулювання інтересу студентів до правознавчих дисциплін; організації плідної роботи на практичних заняттях; вихованні тих якостей, які дозволили б вдумливо й цілеспрямовано обирати необхідні правові норми, адаптувавши їх для майбутньої професії; прищепленні студентам уміння уважно сприймати, обробляти, застосовувати отриману в процесі підготовки інформацію.

ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАННЯ

  1. Гуз А. М. Становлення та розвиток шкільної правової освіти в Україні (1991–2007 рр.): історичний і теоретико-методологічний аспект : дис. ... д-ра іст. наук : 07.00.01 / А. М. Гуз. – К., 2010. – 40 c.
  2. Данильян О. Г. Специфіка формування правової культури в транзитивному суспільстві // Наук. зап. Харк. ун-ту Повітр. Сил. Соціал. філософія, психологія. – Х. : ХУПС, 2006. – Вип. 2 (26). – С. 3–9.
  3. Краснокутський О. В. Культурно-правовий чинник оптимізації розвитку ідеології державотворення в Україні / О. В. Краснокутський // Антропологічні виміри філософських досліджень. – 2014. – № 6. – С. 89–100.
  4. Максимов С. І. Українська правова культура та її вплив на політичну культуру / С. І. Максимов // Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи : зб. ст. і тез за матеріалами Всеукр. наук.‑теорет. конф. – ХХ Харк. політолог. читання. – Х. : НЮАУ ім. Ярослава Мудрого ; НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування АПрН України, 2008. – С. 211–214.
  5. Панов М. І. Політична і правова культура як фундаментальні чинники державотворення в Україні / М. І. Панов // Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи : зб. ст. і тез за матеріалами Всеукр. наук.‑теорет. конф. – ХХ Харк. політолог. читання. – Х. : НЮАУ ім. Ярослава Мудрого ; НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування АПрН України, 2008. – С. 3–6.
  6. Певцова Е. А. Основные концепции правового образования / Е. А. Певцова // Теоретические и методические основы преподавания права в школе. – М. : Новый учебник, 2002. – 448 с.
  7. Правове виховання в сучасній Україні : монографія / А. П. Гетьман, Л. М. Герасіна, О. Г. Данильян та ін. ; за ред. В. Я. Тація, А. П. Гетьмана, О. Г. Данильяна. – Х. : Право, 2010. – 368 c.
  8. Правосвідомість і правова культура як базові чинники державотворчого процесу в Україні : монографія / Л. М. Герасіна, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань та ін. – Х. : Право, 2009. – 352 с.
  9. Про Національну програму правової освіти населення : Указ Президента України (№ 992/2001 від 18.10.2001 р.) [Електронний ресурс] / Офіційний портал Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/992/2001.
  10. Соколова С. В. Формування правової культури майбутніх інженерів-педагогів у вищих технічних навчальних закладах : автореф. дис. … канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / С. В. Соколова. – Київ, 2016. – 23 с.
  11. Твердохліб Л. В. Формування правової культури старшокласників у навчальних закладах нового типу : автореф. дис… канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Л. В. Твердохліб. – Луганськ, 1999. – 17 с.
  12. Требін М. П. Правова культура громадян в українському суспільстві / М. П. Требін // Наук. зап. Харк. ун-ту Повітр. Сил. Соціал. філософія, психологія. – Х. : ХУПС, 2007. – Вип. 1 (27). – С. 3–9.
  13. Чудинов О. Р. Формирование правовой компетентности студентов технического вуза / О. Р. Чудинов // Вестник ПНИПУ : История. Культура. Философия. Право. – 2013. – № 7 (44). – С. 107–115.
  14. Юридична енциклопедія: В. 6 т. / Редол.: Ю. С. Шемшученко та ін. – Київ : «Укр. енцикл.», 2003. – Т. 5: П – С. – 736 с.